1. Вступ.
2. Менталітет українського народу.
2.1. Основні передумови, фундамент утворення українського етносу.
2.2. Суть української ментальності.
2.3. Основні риси характеру українців.
3. Структурна модель, її опис.
4. Висновок.
"...умел судить о том,
Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет. "
О.С. Пушкін
1. Вступ.
Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку вона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, організацію публічної, легітимної влади, яка робить веління обов’язковими на певній території, але й відношення держави до усіх сфер поза державного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування, розвитку. Конституція установлює норми взаємовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистість - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаємовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу нравственну, світоглядну, філософську функцію, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкритому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституційні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є ідейною платформою ринкової економіки, економічних свобод; політичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.
2. Менталітет українського народу.
Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 17 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британії, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? Нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшість законів в нашій державі розбігаються з Конституцією, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкраще, а виходить – як завжди.
Перше причинною цього є спецефічний менталітет українців який виховався на протязі двох тисяч років. За цей час багато чого сталося, станеться ще... Але проаналізувавши минуле – можливо створити висновки для майбутнього.
Культивуємі в наш час такі черти української ментальності, як „соборність”, „ державність”, „унітарність” та інше – це складові ідеологічного процесу, але ні як етнічного менталітету.
Менталітет – не просто важливий, а важливішій фактор, який впливає на мотивацію людини, родини, народу. Поки що в більшій частині випадків грають роль „радянські” фактори, „Кодекс будівельника комунізму”, переписавшего доктрини Православ’я .
На менталітет нації оказує вплив також те, що Українська держава намагається не стільки існувати, скільки доказати всьому світу, що вона існує. Життя в державі, яке витрачає досить багато засобів на „підфарбування фасаду”, не дуже затишне.
Однак українська нація радянського та пострадянського образка – це два абсолютно різних етноси, хоч їх і складають в основному одні і теж люди.
2.1. Основні передумови, фундамент утворення українського етносу:
-Навідміну від сусідів - кочівників, у тому числі прадавніх угорців і болгар, український етнос кристалізувався й дотепер існує у власному этноореалі й довкола нього. Така сталість географічного оточення привела до майже ідеальної адаптації українця до ландшафту, що не могло не знайти відбиття в ментальних установках. Дніпро й Десна, Карпати й Степ, Хортиця й Великий Луг — для українця це не просто топоніми, що позначають природні об'єкти, але щось більше: эстетически сприймане середовище проживання, їх оточення, їх мир, їх Будинок (з великої букви), а часто — поетичні образи й елементи міфології.
Сприйняття статичних форм лісостепового українського рельєфу, далеких обріїв, наповнених м'якими, плоскими хвилями родючих земель породжує мрійність, чуттєвість, пасивність, безтурботність і одночасно — схильність до волі й анархії.
-Перевага "серця над розумом". "Специфічними рисами української мировоззренческо - філософської ментальності, - пише М.Шлемкевич у книзі "Загублена українська душа", - є спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий мир людини, у якій панує не холодний раціональний розрахунок "голови", а пекучий заклик "серця".
-Відношення до землі українського селянина граничило з її обожнюванням. Землеробський спосіб життя в сукупності із близькістю до природи взагалі народжував не тільки ліричність або провінційну сентиментальність, але й почуття власної гідності, упевненість у своїх силах, якоюсь мірою - індивідуалізм. У почутті власної гідності, значимості корениться гостре, навіть хворобливе почуття справедливості, ненависті до обмеження, що штовхають українця до перманентного пошуку правди.
-На формування специфічних рис українського менталітету вплинуло вже згадане вище тривале входження українських земель до складу різного роду державних утворів (Литовського князівства, Річі Посполитої, Австро-Угорщині, Османської й Російської імперій) і настільки ж тривала боротьба за незалежність, що породила такі ментальні якості, які, видалося б, суперечать один одному... Так, "з одного боку, квінтесенція українського духу - козак - вільнолюбний індивідуаліст. Ці індивідуальні початки, їх індивідуалістичні вистави мають свої позитивні й негативні сторони в характері народу... З іншого боку, сторіччя кріпосного права не могли не накласти свій відбиток. Це народжувало в масі українського селянства "почуття громади", почуття взаємодопомоги, підтримки та інше".
З однієї сторони - авантюрно-козацький (лицарский) стиль життя, з інший - стиль потаєного існування, породжуваний необхідністю приховувати свій внутрішній мир від ворогів. Якщо перший - джерело активності, то іншої примушує до життєвої філософії "моя хата скраю ".
-Починаючи від східно-слов'янського віча й козацької ради, український народ завжди тяжів до більш демократичних і республіканських форм правління, на відміну від інших європейських країн з їхніми ідеями "цезарепапизма". Але всі той же індивідуалізм, що виступає зворотною стороною демократизму, був однієї з головних причин відсутності протягом тривалого часу власної державності.
"Аристократизм духу, - писав М. Ващенко в 20- е роки в роботі "Психiчнi властивостi українцiв та причина наших невдач", - логічно веде до індивідуалізму, індивідуалізм веде до егоїзму, формою якого є амбіційність. Політичні амбіції, гіпертрофований індивідуалізм у політику привели до того, що боротьба за владу здобуває гострий, конфліктний, іноді — трагічний характер. Вона не зупиняється з перемогою одного з політичних утворів: йому завжди протистоять опозиційні сили.
2.2. Суть української ментальності найкраще характеризує термін "Хуторянство". "Хуторянство" - цей природній стан української націй.
Більшість політиків, у т.ч. і президент, — продукт українського хуторянства, його втілення, по суті — його класичний зразок. Йому не доводиться причинятися, заявляти про свою приналежність до народу. Український хуторянин бачить у ньому себе, виглядає в нього, як у дзеркало. А хуторян- українців, що навіть живуть у містах, не менш 60%. Значний їхній відсоток і в самому Києві, який подвоївся в останні піввіку за рахунок припливу із глибинки.
Менталітет вітчизняного хуторянина описаний у добутках української художньої класики. Коротко обрисуємо його характерні риси:
-Хуторянин уважає себе досить "розумним", а якщо ж і не дуже розумним, то по сьогоденню "мудрим". Розум і мудрість хуторянина проявляються в його хитрості й здатності вчасно ухилитися від ризику, уникаючи реальної (і уявної) небезпеки й непотрібної роботи.
-Хуторянин сам собі на розумі: він люто ненавидить представника влади, лає його в присутності близьких, переносить свій гнів на дружину й тещу, захоплюється своєю сміливістю й радикальністю переконань, але при зустрічі з об'єктом ненависті (чиновником) подобострастно нагинається, вітаючи й бажаючи йому міцного здоров'я. Ще він (хуторянин) усувається від участі у вирішенні суспільних проблем, живе за принципом: "моя хата скраю".
-Хуторянин найчастіше остерігається людей сміливих та ініціативних, бачачи в них сховану небезпеку своєму благополуччю. Тому - він і тримається від них подалі. Не розуміє він ініціативних і сміливих людей. Його умовиводи зводяться до наступного: "Якщо я боюся, чому він не боїться?". "Якщо я не вирішуюся, чому він вирішується?". "Може бути, йому велено, і дозволено бути сміливим, а якщо не дозволене й не велено, то не чи піде покарання?". У підсумку він містить: "Краще бути мудрим і обережним, чим сміливим та битим”.
2.3. На підставі вище сказаного виділимо основні риси характеру рядового українця:
-Ощадливість.
-Індивідуалізм, "моя хата скраю ".
-Недовірливість, підозрілість до нового, невідомого.
-Вільнолюбство, підпорядкування заради вигоди.
-"Хазяйновитість", працьовитість (для себе).
-Самостійність у судженнях, "собі на розумі".
-Постколоніальний синдром периферийності, провінціальність, комплекс "молодшого брата".
-Особиста ініціативність.
-Терплячість, смиренність.
-Почуття власної гідності.
-Тяжіння до більш демократичної, республіканській форми керування.
-Жадібність.
-Лукавство, скритність.
-Байдужість.
-Гнучкість, спритність.
-Соціальний фаталізм.
-Толерантність до інших націй, співтовариствам.
-Терпимість.
-Чуттєвість, емоційність мотивації.
-Кмітливість, тобто виконання завдання, незважаючи на відсутність усіх необхідних ресурсів.
-Гостинність.
-Доброта.
-Витривалість.
-Відсутність "духу капіталізму" у більшості населення, соціальне утриманство.
-Соціальна заздрість.
-Неточність у часі, не пунктуальність.
Слід урахувати й нерівномірність поширення описаних вище факторів по території України, тому що вона аж ніяк неоднорідна ні по хронологічним, ні по регіональних ознаках. Не треба бути фахівцем, щоб зробити висновок, що на Заході ми одержимо зовсім інші результати, чому в Східних або Південних областях країни. У різних регіонах різне відношення до історичного минулого, культурної спадщини, мови, релігії, перспектив розвитку...
Знанням українського менталітету користуються навить рекламісти. Наведемо приклад: всі знають фразу, яка часто використовувану в нашій рекламі: "Навіщо платити більше?". Ця фраза підкреслює ощадливість, властиву українському народу. Навряд такий саме резонанс вона набуде на батьківщині „відкритої російської души” або на заході. Ще одна риса українського народу - недовірливість і підозрілість. Саме "завдяки" цій якості провалюються рекламні кампанії, ідея яких ґрунтується на думці авторитетної особи, найчастіше зірки телеекрана. Для українця скоріше авторитетом буде щасливий сусід, а не сценічна дива.
Згадаємо приповідку, — "в армійську частину привезли новобранців. Росіянин першою справою цікавиться, де їдальня, українець — де сержантська школа. З дуже глибоким підтекстом жарт. Якщо під "армійською частиною" розуміти СРСР... то роль у ньому українців проглядається непогано".
Дійсно, не тільки велика питома вага українців серед сержантського і офіцерського складу Радянської армії — факт загальновідомий, але і величезна кількість господарських і партійних керівників різних рангів, розкиданих по всіх областях і країнах колишнього Союзу свідчать про:
-високої самоідентифікації українців з усім радянським народом;
-хазяйновитість і прагнення до відокремлення.
Отже, зважимо всі "за" і "проти". З одного боку, ми маємо загальні із західноєвропейською цивілізацією коріння й аж до XVII століття розвивалися в загальноєвропейському контексті, що знайшло відбиття в ментальних співзвуччях української і європейської світоглядних принципів. З іншого боку, за останні 350 років і в ментальності українців, і в ментальностях європейців відбулися корінні зміни, пов'язані з різними шляхами історичного розвитку. Ми більше не представляємо з ними єдиної ментальної спільності, зате в багатьох українців поки дуже високий рівень ідентифікації з подіями недавнього Радянського минулого.
Є одна притча.
Англійця запитали: чи складно виростити газон?
-Дуже просто, - відповів той. -Потрібно обробити землю, посіяти гарні сорти, регулярно поливати й підрізати траву.
-І все?
-В основному все. Пройде триста років - і вийде відмінний газон...
Кілька поколінь людей народилися й прожили в умовах розслабленого стану, психологія в них і їх дітей сформувалася споживча, невимоглива ні до себе, ні до людей, ні до якості життя. Разом з тим будівельний матеріал самостійної держави — це люди. Так що, очевидно, зміниться кілька поколінь, перш ніж виникне по-справжньому підприємницький висококультурний клас, розвинене громадянське суспільство й стійка держава". А основою будь-якої держави є постулати, закони, яки виконуються всіма без виключення. Неможливо з першого разу створити його правильно, без помилок. Тому, на мою думку, цей закон, в нашому випадку - Конституція України, повинен бути гнучким та мати змогу самоудосконалюватися.
3. В Конституції України присутні загальнолюдські принципи, напевно хотілося б більше бачити конкретні дії та відповідальність вищих посадових осіб, що впливають більшою мірою на суспільство, його життя. Необхідно виховувати більшою мірою відповідальність і працьовитість.
Тепер в стислому вигляді надамо основний принцип бачення перерахованих вище моментів. Менталітет українського народу дуже специфічний і є чимось середнім між западно - європейським і східним. Виходячи з цього необхідно підбирати найбільш сприятливу форму правління . У зв’язку з тим, що у нас колективний індивідуалізм (ділення суспільства на групки з своїм лідером), то найбільш прийнятною була б структура:
Згідно схеми закони створює Верховна Рада України (ВРУ) на основі необхідних позитивних змін, яких потребує суспільство. Взагалі функціональні обов’язки не зміняться від теперішнього стану.
Кабінет Міністрів України (КМУ) керується постановами ВРУ, слідкує за виконанням законів та... Межами діями КМУ є внутрішня політика країни.
Президент країни здійснює наглядовий процес за роботою ВРУ, КМУ та Судової Влади. В разі порушення або виникнення суперечливих питань має право вмішуватись з метою розв’язання цих питань. Також на секретаріаті президента функції міжнародної політики. З котрої виникає право спрямовувати шлях розвитку країни, створюючи директиви для ВРУ та КМУ.
Досить суперечливе питання про те, що необхідно формувати кадри змалечку для будь якої роботи, це не є табу і для розвитку країни. Ніхто та ніщо не заважає проводити набір окремих, талановитих дітей та готувати майбутніх політиків. Результатом цього стане зменшення суперечливих питань на базі емоцій, такі люди будуть відноситись до своєї роботи як до професії, а не сходинці кар'єрних сходів.
4. Висновок.
Один мудрець говорив:
„Світ не може мінятися вічно, бо ніщо не вічне, навіть зміни... Ми не знаємо законів досконалості, але досконалість рано чи пізно досягається. Погляньте, наприклад, як влаштовано наше суспільство. Як тішить око ця чітка, геометрично правильна система! Внизу селяни і ремісники, над ними дворянство, потім духівництво і, нарешті, король. Як все продумано, яка стійкість, який гармонійний порядок! Чому ще мінятися в цьому вигостреному кристалі, що вийшов з рук небесного ювеліра? Немає будівель міцніше пірамідальних, це вам скаже будь-який знаючий архітектор. - Він повчально підняв палець. - Зерно, що висипається з мішка, не лягає рівним шаром, але утворює так звану конічну піраміду. Кожне зернятко чіпляється за інше, прагнучи не скотитися вниз. Так само і людство. Якщо воно хоче бути якимсь цілим, люди повинні чіплятися один за одного, неминуче утворюючи піраміду.”
Сенс цих слів полягає в наступному: в стада має бути пастух, чим сильніше пастух розуміє, що це його стадо, тим краще живеться стаду. В деяких випадках необхідне стадо захищати і від вовків, а не доїти і обдирати.
2. Менталітет українського народу.
2.1. Основні передумови, фундамент утворення українського етносу.
2.2. Суть української ментальності.
2.3. Основні риси характеру українців.
3. Структурна модель, її опис.
4. Висновок.
"...умел судить о том,
Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет. "
О.С. Пушкін
1. Вступ.
Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку вона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, організацію публічної, легітимної влади, яка робить веління обов’язковими на певній території, але й відношення держави до усіх сфер поза державного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування, розвитку. Конституція установлює норми взаємовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистість - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаємовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу нравственну, світоглядну, філософську функцію, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкритому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституційні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є ідейною платформою ринкової економіки, економічних свобод; політичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.
2. Менталітет українського народу.
Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 17 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британії, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? Нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшість законів в нашій державі розбігаються з Конституцією, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкраще, а виходить – як завжди.
Перше причинною цього є спецефічний менталітет українців який виховався на протязі двох тисяч років. За цей час багато чого сталося, станеться ще... Але проаналізувавши минуле – можливо створити висновки для майбутнього.
Культивуємі в наш час такі черти української ментальності, як „соборність”, „ державність”, „унітарність” та інше – це складові ідеологічного процесу, але ні як етнічного менталітету.
Менталітет – не просто важливий, а важливішій фактор, який впливає на мотивацію людини, родини, народу. Поки що в більшій частині випадків грають роль „радянські” фактори, „Кодекс будівельника комунізму”, переписавшего доктрини Православ’я .
На менталітет нації оказує вплив також те, що Українська держава намагається не стільки існувати, скільки доказати всьому світу, що вона існує. Життя в державі, яке витрачає досить багато засобів на „підфарбування фасаду”, не дуже затишне.
Однак українська нація радянського та пострадянського образка – це два абсолютно різних етноси, хоч їх і складають в основному одні і теж люди.
2.1. Основні передумови, фундамент утворення українського етносу:
-Навідміну від сусідів - кочівників, у тому числі прадавніх угорців і болгар, український етнос кристалізувався й дотепер існує у власному этноореалі й довкола нього. Така сталість географічного оточення привела до майже ідеальної адаптації українця до ландшафту, що не могло не знайти відбиття в ментальних установках. Дніпро й Десна, Карпати й Степ, Хортиця й Великий Луг — для українця це не просто топоніми, що позначають природні об'єкти, але щось більше: эстетически сприймане середовище проживання, їх оточення, їх мир, їх Будинок (з великої букви), а часто — поетичні образи й елементи міфології.
Сприйняття статичних форм лісостепового українського рельєфу, далеких обріїв, наповнених м'якими, плоскими хвилями родючих земель породжує мрійність, чуттєвість, пасивність, безтурботність і одночасно — схильність до волі й анархії.
-Перевага "серця над розумом". "Специфічними рисами української мировоззренческо - філософської ментальності, - пише М.Шлемкевич у книзі "Загублена українська душа", - є спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий мир людини, у якій панує не холодний раціональний розрахунок "голови", а пекучий заклик "серця".
-Відношення до землі українського селянина граничило з її обожнюванням. Землеробський спосіб життя в сукупності із близькістю до природи взагалі народжував не тільки ліричність або провінційну сентиментальність, але й почуття власної гідності, упевненість у своїх силах, якоюсь мірою - індивідуалізм. У почутті власної гідності, значимості корениться гостре, навіть хворобливе почуття справедливості, ненависті до обмеження, що штовхають українця до перманентного пошуку правди.
-На формування специфічних рис українського менталітету вплинуло вже згадане вище тривале входження українських земель до складу різного роду державних утворів (Литовського князівства, Річі Посполитої, Австро-Угорщині, Османської й Російської імперій) і настільки ж тривала боротьба за незалежність, що породила такі ментальні якості, які, видалося б, суперечать один одному... Так, "з одного боку, квінтесенція українського духу - козак - вільнолюбний індивідуаліст. Ці індивідуальні початки, їх індивідуалістичні вистави мають свої позитивні й негативні сторони в характері народу... З іншого боку, сторіччя кріпосного права не могли не накласти свій відбиток. Це народжувало в масі українського селянства "почуття громади", почуття взаємодопомоги, підтримки та інше".
З однієї сторони - авантюрно-козацький (лицарский) стиль життя, з інший - стиль потаєного існування, породжуваний необхідністю приховувати свій внутрішній мир від ворогів. Якщо перший - джерело активності, то іншої примушує до життєвої філософії "моя хата скраю ".
-Починаючи від східно-слов'янського віча й козацької ради, український народ завжди тяжів до більш демократичних і республіканських форм правління, на відміну від інших європейських країн з їхніми ідеями "цезарепапизма". Але всі той же індивідуалізм, що виступає зворотною стороною демократизму, був однієї з головних причин відсутності протягом тривалого часу власної державності.
"Аристократизм духу, - писав М. Ващенко в 20- е роки в роботі "Психiчнi властивостi українцiв та причина наших невдач", - логічно веде до індивідуалізму, індивідуалізм веде до егоїзму, формою якого є амбіційність. Політичні амбіції, гіпертрофований індивідуалізм у політику привели до того, що боротьба за владу здобуває гострий, конфліктний, іноді — трагічний характер. Вона не зупиняється з перемогою одного з політичних утворів: йому завжди протистоять опозиційні сили.
2.2. Суть української ментальності найкраще характеризує термін "Хуторянство". "Хуторянство" - цей природній стан української націй.
Більшість політиків, у т.ч. і президент, — продукт українського хуторянства, його втілення, по суті — його класичний зразок. Йому не доводиться причинятися, заявляти про свою приналежність до народу. Український хуторянин бачить у ньому себе, виглядає в нього, як у дзеркало. А хуторян- українців, що навіть живуть у містах, не менш 60%. Значний їхній відсоток і в самому Києві, який подвоївся в останні піввіку за рахунок припливу із глибинки.
Менталітет вітчизняного хуторянина описаний у добутках української художньої класики. Коротко обрисуємо його характерні риси:
-Хуторянин уважає себе досить "розумним", а якщо ж і не дуже розумним, то по сьогоденню "мудрим". Розум і мудрість хуторянина проявляються в його хитрості й здатності вчасно ухилитися від ризику, уникаючи реальної (і уявної) небезпеки й непотрібної роботи.
-Хуторянин сам собі на розумі: він люто ненавидить представника влади, лає його в присутності близьких, переносить свій гнів на дружину й тещу, захоплюється своєю сміливістю й радикальністю переконань, але при зустрічі з об'єктом ненависті (чиновником) подобострастно нагинається, вітаючи й бажаючи йому міцного здоров'я. Ще він (хуторянин) усувається від участі у вирішенні суспільних проблем, живе за принципом: "моя хата скраю".
-Хуторянин найчастіше остерігається людей сміливих та ініціативних, бачачи в них сховану небезпеку своєму благополуччю. Тому - він і тримається від них подалі. Не розуміє він ініціативних і сміливих людей. Його умовиводи зводяться до наступного: "Якщо я боюся, чому він не боїться?". "Якщо я не вирішуюся, чому він вирішується?". "Може бути, йому велено, і дозволено бути сміливим, а якщо не дозволене й не велено, то не чи піде покарання?". У підсумку він містить: "Краще бути мудрим і обережним, чим сміливим та битим”.
2.3. На підставі вище сказаного виділимо основні риси характеру рядового українця:
-Ощадливість.
-Індивідуалізм, "моя хата скраю ".
-Недовірливість, підозрілість до нового, невідомого.
-Вільнолюбство, підпорядкування заради вигоди.
-"Хазяйновитість", працьовитість (для себе).
-Самостійність у судженнях, "собі на розумі".
-Постколоніальний синдром периферийності, провінціальність, комплекс "молодшого брата".
-Особиста ініціативність.
-Терплячість, смиренність.
-Почуття власної гідності.
-Тяжіння до більш демократичної, республіканській форми керування.
-Жадібність.
-Лукавство, скритність.
-Байдужість.
-Гнучкість, спритність.
-Соціальний фаталізм.
-Толерантність до інших націй, співтовариствам.
-Терпимість.
-Чуттєвість, емоційність мотивації.
-Кмітливість, тобто виконання завдання, незважаючи на відсутність усіх необхідних ресурсів.
-Гостинність.
-Доброта.
-Витривалість.
-Відсутність "духу капіталізму" у більшості населення, соціальне утриманство.
-Соціальна заздрість.
-Неточність у часі, не пунктуальність.
Слід урахувати й нерівномірність поширення описаних вище факторів по території України, тому що вона аж ніяк неоднорідна ні по хронологічним, ні по регіональних ознаках. Не треба бути фахівцем, щоб зробити висновок, що на Заході ми одержимо зовсім інші результати, чому в Східних або Південних областях країни. У різних регіонах різне відношення до історичного минулого, культурної спадщини, мови, релігії, перспектив розвитку...
Знанням українського менталітету користуються навить рекламісти. Наведемо приклад: всі знають фразу, яка часто використовувану в нашій рекламі: "Навіщо платити більше?". Ця фраза підкреслює ощадливість, властиву українському народу. Навряд такий саме резонанс вона набуде на батьківщині „відкритої російської души” або на заході. Ще одна риса українського народу - недовірливість і підозрілість. Саме "завдяки" цій якості провалюються рекламні кампанії, ідея яких ґрунтується на думці авторитетної особи, найчастіше зірки телеекрана. Для українця скоріше авторитетом буде щасливий сусід, а не сценічна дива.
Згадаємо приповідку, — "в армійську частину привезли новобранців. Росіянин першою справою цікавиться, де їдальня, українець — де сержантська школа. З дуже глибоким підтекстом жарт. Якщо під "армійською частиною" розуміти СРСР... то роль у ньому українців проглядається непогано".
Дійсно, не тільки велика питома вага українців серед сержантського і офіцерського складу Радянської армії — факт загальновідомий, але і величезна кількість господарських і партійних керівників різних рангів, розкиданих по всіх областях і країнах колишнього Союзу свідчать про:
-високої самоідентифікації українців з усім радянським народом;
-хазяйновитість і прагнення до відокремлення.
Отже, зважимо всі "за" і "проти". З одного боку, ми маємо загальні із західноєвропейською цивілізацією коріння й аж до XVII століття розвивалися в загальноєвропейському контексті, що знайшло відбиття в ментальних співзвуччях української і європейської світоглядних принципів. З іншого боку, за останні 350 років і в ментальності українців, і в ментальностях європейців відбулися корінні зміни, пов'язані з різними шляхами історичного розвитку. Ми більше не представляємо з ними єдиної ментальної спільності, зате в багатьох українців поки дуже високий рівень ідентифікації з подіями недавнього Радянського минулого.
Є одна притча.
Англійця запитали: чи складно виростити газон?
-Дуже просто, - відповів той. -Потрібно обробити землю, посіяти гарні сорти, регулярно поливати й підрізати траву.
-І все?
-В основному все. Пройде триста років - і вийде відмінний газон...
Кілька поколінь людей народилися й прожили в умовах розслабленого стану, психологія в них і їх дітей сформувалася споживча, невимоглива ні до себе, ні до людей, ні до якості життя. Разом з тим будівельний матеріал самостійної держави — це люди. Так що, очевидно, зміниться кілька поколінь, перш ніж виникне по-справжньому підприємницький висококультурний клас, розвинене громадянське суспільство й стійка держава". А основою будь-якої держави є постулати, закони, яки виконуються всіма без виключення. Неможливо з першого разу створити його правильно, без помилок. Тому, на мою думку, цей закон, в нашому випадку - Конституція України, повинен бути гнучким та мати змогу самоудосконалюватися.
3. В Конституції України присутні загальнолюдські принципи, напевно хотілося б більше бачити конкретні дії та відповідальність вищих посадових осіб, що впливають більшою мірою на суспільство, його життя. Необхідно виховувати більшою мірою відповідальність і працьовитість.
Тепер в стислому вигляді надамо основний принцип бачення перерахованих вище моментів. Менталітет українського народу дуже специфічний і є чимось середнім між западно - європейським і східним. Виходячи з цього необхідно підбирати найбільш сприятливу форму правління . У зв’язку з тим, що у нас колективний індивідуалізм (ділення суспільства на групки з своїм лідером), то найбільш прийнятною була б структура:
Згідно схеми закони створює Верховна Рада України (ВРУ) на основі необхідних позитивних змін, яких потребує суспільство. Взагалі функціональні обов’язки не зміняться від теперішнього стану.
Кабінет Міністрів України (КМУ) керується постановами ВРУ, слідкує за виконанням законів та... Межами діями КМУ є внутрішня політика країни.
Президент країни здійснює наглядовий процес за роботою ВРУ, КМУ та Судової Влади. В разі порушення або виникнення суперечливих питань має право вмішуватись з метою розв’язання цих питань. Також на секретаріаті президента функції міжнародної політики. З котрої виникає право спрямовувати шлях розвитку країни, створюючи директиви для ВРУ та КМУ.
Досить суперечливе питання про те, що необхідно формувати кадри змалечку для будь якої роботи, це не є табу і для розвитку країни. Ніхто та ніщо не заважає проводити набір окремих, талановитих дітей та готувати майбутніх політиків. Результатом цього стане зменшення суперечливих питань на базі емоцій, такі люди будуть відноситись до своєї роботи як до професії, а не сходинці кар'єрних сходів.
4. Висновок.
Один мудрець говорив:
„Світ не може мінятися вічно, бо ніщо не вічне, навіть зміни... Ми не знаємо законів досконалості, але досконалість рано чи пізно досягається. Погляньте, наприклад, як влаштовано наше суспільство. Як тішить око ця чітка, геометрично правильна система! Внизу селяни і ремісники, над ними дворянство, потім духівництво і, нарешті, король. Як все продумано, яка стійкість, який гармонійний порядок! Чому ще мінятися в цьому вигостреному кристалі, що вийшов з рук небесного ювеліра? Немає будівель міцніше пірамідальних, це вам скаже будь-який знаючий архітектор. - Він повчально підняв палець. - Зерно, що висипається з мішка, не лягає рівним шаром, але утворює так звану конічну піраміду. Кожне зернятко чіпляється за інше, прагнучи не скотитися вниз. Так само і людство. Якщо воно хоче бути якимсь цілим, люди повинні чіплятися один за одного, неминуче утворюючи піраміду.”
Сенс цих слів полягає в наступному: в стада має бути пастух, чим сильніше пастух розуміє, що це його стадо, тим краще живеться стаду. В деяких випадках необхідне стадо захищати і від вовків, а не доїти і обдирати.
Комментариев нет:
Отправить комментарий